15.03.2011 13:35

Обов’язками вимушена доповідь Олега Панькевича намалювала той недоконаний факт, що він – найгірший голова Львівської облради за весь період її діяльності. Радує лише те, що аматорська сцена його доповіді про сто днів діяльності Львівської обласної ради, нічим не гірша за діяльність театру імені Заньковецької, що мало б ще більше возрадувати Панькевича та заньківчан, як доконаних консерваторів всього світлого, доброго і чистого. Тому, можна лише побажати голові облради розростатись потенціями вширш і вздовж, бо вдосконалюватись завжди є куди, та й часу в нього достатньо, щоб осяйнути ореолом невмирущої думки усі горизонти галицького П’ємонту (бо, якщо навіть таке чудо горохове, як Янукович вдалось трохи зняти з гіляки, то що може виліпитись з Панькевича з-за професійного догляду). А там дивись, а може саме Панькевич стане рятівником загниваючого нині, а славного колись, вищезгаданого галицького П’ємонту в усій його патріотичній тавтологічності. А поки Панькевич від хвилювання кидається окулярами. Вдягає та знімає їх у місцях не визначених сценарієм. Кожне слово він так витягує з себе, ніби воно міцно засіло в Марсіанській западині та забило підніматись на поверхню. Коли нарешті вони піднялись – Панькевич спотикається зашпортуючись на них і це точно не Король говорить. Така аритмія навіть на корівок погано впливає. Ну що б, здавалося, слова, але ж ні, Панькевич, як сліпець шукає потрібні слова. Дуже надихається внутрішньо коли їх знаходить. Та ця радість довго не триває. Максимум – дві-три фрази. Тому на реалізацію більшості його ідей мислення витрачає не одну якусь хвилину, а простягається заплутуючись та повторюючись на цілих 2-3. Панькевич в грозові моменти демонстрації свого падіння, як голови облради, єдине, що може зробити, так це більше згрупувати своє вольове підборіддя та надутись, як сич на ніч. Там, де він намагається прихильно посміхнутись до преси – помітна присутність Ірини Сех в близьких родичах. Вкотре доводиться констатувати, що Панькевич потребує мінімального релаксу. Кажуть, що масажі допомагають, термальні ванни чи стрибки з парашутом. Дешевше – можна дочекатись росяної трави і головне, щоб босоніж. Сеник, якщо згадати, майже, не вилазив з Хорватії, а тепер, взагалі, пригрівся мощами в УКУ, хоча це точно не закордонна територія. Саме тому, Панькевич і "Свобода" в його обличчі – приписують собі ту заслугу, що журналісти ходять на сесії облради без акредитації, ніби раніше вони ту заходили під калашами. Піарячи облраду, тобто "Свободу", Панькевич забуває про бидляцьку термінологію на сесійних сварках з уст нових господарів Камчатки, або ідіотичні заяви про сатанізм Короля и Шута. Він, взагалі, забув про урочисту обіцянку порвати синьожопу банду дану під самим Бандерою. Далі обіцянок справи не помандрували. Тому жопа й нині там. Синіє, де синіла. Може хоч від посиніння сама здохне і це можна буде назвати божественним втручання Бандери у таку ж посинілу (тільки з жовтими пальцями) буденність "Свободи". Як не дивно і навіть парадоксально, але позитив для свободівського існування в обласній раді у тому, що облрада завжди була досить бикуватою структурою у порівнянні з міською радою (де свого рагулізму також вистачає). Рустикальна ментальність більш згуртована, приземлена і прагматична. Голодранці завжди тримаються гурту, тому в облраді, принаймні, так відверто не спостерігається своєрідний розкол (або розподіл ролей) в лавах "Свободи", як це було помітно на останній сесії міської. Там бізнесменська братва "Свободи" вже устаканилась в пріоритетах та повноваженнях і тому відкрито та розслаблено собі гонить (з використанням відповідної ідіотичної лексики) з так званих, ідейних свої товаришів, які змушені виконувати в партії клоунські функції. Побратимство спокійно спостерігало за тим, як Садовий насолоджено чмирив бідного та наївного хлопчика Хомицького, який попер голим тілом проти танка, щоб бути зображеним на картині невідомого художника. Аналогічно дружньо бізнесменська колона в лавах "Свободи" висміяла прокляття Михальчишина клятим буржуям та капіталістам. Сам вихід Михальчишина на трибуну вже автоматично ними сприймається, як вихід клоуна на арену цирку. Сам ж Михальчишин, схоже, що прозрівши в глибини своєї лякальницької функції, свій ідеологічний паразитарій кидає в маси вже якось за інерцією. Хоча, це перевірить найближчий публічний виступ. "Свобода" – останні з могікан так званих патріотичних сил, які вгробили (спрофанували і довели до абсурду) національну ідею, націоналізм та патріотизм. Вони останні динозаврики з мріями про майбутні парламентські вибори.

 

Олександр Ковальчук.

Вголос.