11.01.2011 14:08
Теза Остапа Дроздова на експертному вшануванні Вголосу про те, що свободівці патологічно бояться лідерства, зважаючи на грізну тінь батька Олега, дещо видозмінилась на нижчому етапі партійної еволюції. Там, де "Свобода" перейшла з революційної колії на етапний розвиток млявої гедонічності переможців, у самісіньких надрах цього первісного бульйону й присутні ознаки лідерної боротьби за масками вертепних персонажів. Прикладом такого повстання мас стала прес-конференція "Цілі та завдання фракції ВО "Свобода" на 2011 рік" за участі таких персонажів: голови фракції ВО "Свобода" у ЛМР Руслана Кошулинського, голови депутатської комісії фінансів та планування бюджету Яромира Самагальського, голови депутатської комісії інженерного господарства, транспорту і звязку Івана Гринди, заступника голови комісії депутатської діяльності та законності Юрія Михальчишина. За межами страждальців за лідерством відразу можна залишити Яромира Самагальського, який просто вийшов погуляти в тіні вишневого садочку ні на що не претендуючи, окрім вареничків. Першим на лідерську пряму вийшов Кошулинський (як голова фракції). Вийшов, дорвався до мікрофону і зарядив 25-хвилинну проповідь мігруючим пінгвінам. Його вафельна демагогія крутилась навколо традиційних месіанських схем будівників утопічного майбуття. Кошулинський пообіцяв віддати борги підприємцям, права – міщанам, обов’язки – рагулям. Також він пообіцяв економити на закордонних вояжах та знову повторив свою передріздвяну тезу про неминучу смерть корупції в Львівській міській раді. За час цієї демонстративної демагогії бідний Гринда не знав куди свої руки подіти і де ті руки тільки не були та що вони тільки не робили у риторичних питання до стелі, до стратосфери та до Господа. Найбільше ж Кошулинський розцвів у заграваннях з журналістами, де він не відчуваючи берега у своїй панібратськості, розкрився у 3-х іпостасях. Його віддалено революційна риторика та активна жестикуляція малювала з нього Маяковського у спідниці. Характерне сюсюкання у зменшувально-пестливих формах (а-ля загинаю пальчики) – малювало з нього вчителя музики, який вирвався на більшу аудиторію, але головою – залишився у меншій. Під час широких посмішок навколишньому середовищу, Кошулинський втілювався у футболіста Аршавіна з його певною неадекватністю саме під час процесу сміхоутворення і добре, що ще язика не показував на камеру. Втілившись в Аршавіна, Кошулинський відзначився натуралістичним покручем, візуалізованим у дусі Сімейки Адамсів – "біжучим оком". Зважаючи на те, що в паралельностях звєзда товариша Аршавіна швидко закотилась під лавку Арсеналу, зброярня "Свободи" також в найближчому часі може не помітити втрати такого бійця. Здавалось, що Гринда – цей багаторічний велет духу, нарешті скаже щось конструктивне та виведе свободівську пресуху з циркового дроту на щось більш грунтовне. Але Гринда увійшовши у глибоке піке, тихенько повідомив львів’янам, що лаве на ремонт будинків не буде. Усе інше, як й у персонажів коенівської Залізної хватки, загубилось у довжелезній бороді за якою слова нерозбірливо жуються, здіймаючись з хтонічних глибин. А от промова молодого Михальчишина – більш організована, структурована та аргументована. Вона більше тезово логічніша, аніж белькотання простого, як барабан в дошку, Кошулинського. Михальчишин навіть знає, що таке атомізована маса. Але й його ідеологічна складова у своїй гнівній риториці щодо нічних клубів нічим не відрізняється від совкових випадів проти тлєтворного вліянія запада на нашу молодь. Тільки зрозуміло, що вектор Михальчишина розвернутий на попсових москалів. Хоча свої горішки отримав й !Фест. Мазоха цього разу ніхто не мацав, але проїхались інвалідним трамвайчиком біля коня Данила Галицького. Михальчишин кинув у маси високу ідею протоптатись концептуальним бронепотягом по несанкціонованому трамвайчику. Але навіть за таких ідей Михальчишину нічого не світить у лідерських позиціях поки що. За викрутасами Кошулинського можна багато чого приховати чи сказати пізніше, що ви не так зрозуміли. Тому прямолінійна мова, негнучкість, відсутність попсового гуморочку для публіки й обмежує нерукотворні посягання Михальчишина на голову фракції. Немає поки що в нього "жіночої" мудрості Фаріон та лукавої посмішки Тягнибока.

Олександр Ковальчук.