Ніхто із вдумливих спостерігачів не дає однозначної оцінки політичній партії "Свобода”. Націонал-патріоти позаочі можуть нашіптувати журналістам про Олега Тягнибока, що він такий собі «політичний гомункулус», якого вирощує Партія регіонів, та прогнозувати йому в майбутньому повну неспроможність. Але в телеефірах вони спокійно сидять поруч із «побратимом», спільно виборюючи разом із ним, скажімо, права української мови. Може, не хочуть плювати в колодязь, із якого ще доведеться напитися водиці, а може, невпевнені у правдивості своїх слів?

Адже ніхто й ніколи не спромігся зафіксувати зустрічі Тягнибока з тим же Борисом Колесніковим і передачу з рук у руки чемоданчика з підозрілим умістом. А те, що тури «свободівців» по Донбасу свого часу з неймовірною ефективністю консолідували базовий електорат ПР і підвищили там явку на парламентських виборах-2007, - то це могло бути й повною випадковістю. Тягнибок із соратниками матиме, за різними оцінками, у майбутньому парламенті від 5% до 10%. Ми спільно з нашими експертами вирішили поміркувати, яким може бути політичне майбутнє партії, що заявляє про свою "бандерівську одержимість”, публічно обіцяє ганяти по вулицях буржуїв неукраїнського походження та провести бандерівську сесію на вулицях Донецька на зло всіляким «синьож…м».

Усе, що дає Тягнибоку влада, – телеефір?
Досить популярною є міфологема про те, що Олег Тягнибок – штучний проект Банкової, створений для того, щоб відбирати голоси Тимошенко в Західній Україні. А в перспективі ще й викохати ідеального опонента для Віктора Януковича на 2015 рік у другому турі. Як у 1999-му виняньчили для Кучми Петра Симоненка, тільки навиворіт.
Проте лідери партії в публічних інтерв’ю наполягають, що їхній результат – наслідок еволюційного розвитку партії, що на цих виборах у Східній Україні вони показали результат, який приблизно дорівнює їхньому результатові в Західній Україні у 2006 році, а що Центр України дав їм найбільший приріст. – Тягнибок у політиці з кінця 90-х. "Свобода” набирала силу поступово та дочекалася свого часу, – вважає експерт Володимир Фесенко. – Це один з уроків української політики. Слід дочекатися свого часу. З’явився попит на нових політиків, на нову політичну силу. Нинішня ситуація зі "Свободою” віддзеркалює специфічний феномен протестних настроїв, котрі набули такої загостреної емоційної форми в галицьких областях. Там значна кількість виборців – колишні виборці "Батьківщини”, які побачили на регіональних виборах кон’юнктурщину місцевих керівників, а доти пережили кризу "Нашої України”. Вони зробили ставку на найбільш національно виражену політситу. І це була "Свобода”.

Усе, чим можна дорікнути зараз свободівцям, - це розкішним представленням у ефірах телеканалу "Інтер”. У новини на "Інтері” потрапляють навіть дрібні події, наприклад, невеличкий пікет "Свободи” в Запоріжжі. Хоча при цьому розумієш, що будь-яка партія скористалася б такою потужною інформпідтримкою. Яструб партії, депутат Львівської облради Ірина Фаріон представлена в асортименті: "Фаріон та Бузина”, "Фаріон та Проханов”, просто Фаріон у "Великій політиці” на "Інтері”. Впадає в око те, що ведучий Євген Кисельов, який поводиться досить агресивно під час телеефірів з Тимошенко, тут по-справжньому кайфує від гострої дискусії, навіть отримує задоволення, коли пасіонарна Фаріон побиває регіонівського цицерона Чечетова. Пані Ірину він не перебиває так, як пані Юлію. Утім, на інших телеканалах Фаріон побувала лише завдячуючи власному інтелектові та афористичності. На тлі заїжджених, подібних одне до одного політичних осіб Фаріон виглядає цікаво. Колись у партійній газеті "Свобода” журналісти підсумовували всі чутки про те, хто фінансує їхню політсилу, вийшло з півсотні джерел. Сам Тягнибок усі чутки спростовує, каже, що при партії існують економічні ради. Мовляв, у "Свободи” немає витрат, як у інших партійних проектів, - на вивезення людей для мітингів та сплати роботи активістів. Ідеологічна партія загалом коштує дешево. Те, що мітинги своїм учасникам "Свобода” не проплачує, – правда. Та гадаємо, не все з оприлюднених чуток про спонсорів "Свободи” – лише чутки... Справді, чому так щедро надає ефірний час радикальному й нібито гостро опозиційному до влади політикові телеканал, контрольований головою СБУ – відомства, якраз покликаного боротися з загрозами для влади. У такій «доброті» до представників інших опозиційних сил «Інтер» не помічений.

Про те, яким буде парламентське майбутнє "Свободи”, ми замислилися після останньої відкритої сесії цього політичного об’єднання, що відбулася у Львові. Риторика, від якої тішиться радикально налаштована частина галичан, відверто лякатиме мешканців Сходу та Центру України. Депутати обласної ради та колишні претенденти в крісло мера Львова, зокрема, казали, що "нащадки тих самих "асвабадітєлів з георгіївськими лєнточками” будуть од нас бігати по вулицях Львова”. Там само на адресу влади звучали такі визначення, як "собаки”, "гниди”, «синьож…і», та обіцянки ганяти по вулицях буржуїв неукраїнського походження. До речі, такі самі сесії в Тернополі вже не були масовими. – "Свобода” – технологія багатоцільового використання, – стверджує соціолог і політтехнолог Віктор Небоженко. – Перший фактор – міжнародний. Путін не повірить, якщо Янукович завтра скаже, що він не зможе зібрати триста голосів, скажімо, на ратифікацію договору про передачу ГТС від Україні Росії. А якщо Путіну скажуть, що не зможемо проголосувати, бо в нас сильне націоналістичне угруповання, тут він в це повірить, бо так було десять років під час Кучми. Нагадаю, адміністрація президента Кучми ще п’ятнадцять років тому вміла використовувати націонал-демократів, коли потрібно, рухаючи в потрібному напрямку порядок денний. Як не дивно, але Тягнибок потрібний і Росії. Росії після приходу Януковича незручно сваритися з Україною, але ж ворог усе одно потрібний. Ворог – це Україна. Українець, який вимагав поваги до себе, завжди вважався недругом Кремля. Ющенко був для цього дуже зручний.
Крім того, там теж хочуть підняти національну хвилю, а це можна зробити, демонструючи, що націоналізм зростає в Україні. І не забувайте, що репресивні органи хочуть собі знайти якесь заняття. Одна справа, хапати людей, котрі борються проти підвищення цін, а інша – ловити нібито спецназ якогось націоналістичного «Тризуба», який ганяється за гелікоптерами Януковича. Верхівка "Свободи” не розуміє, що замикає себе у гетто. Це пов’язано з політичною незрілістю. Їх включили у великі ігри, де вони грати не готові. У будь-який момент їх можуть увімкнути та вимкнути. У самій «Свободі» я прогнозую розкол. Бо будуть люди, котрі вважатимуть, що співпраця із владою та півтори години присутності на "Інтері” – це добре. Інші казатимуть, що ми тим самим зміцнюємо режим влади. Перші розколи всередині «Свободи» будуть уже влітку. Чи можна сподіватися, що "Свобода” порозумнішає? Ні. Вони можуть бути мудрішими, щоб зрозуміти, хто кого використовує більше – вони владу чи влада їх. Націоналізм та авторитаризм – це тренди, що спостерігаються нині в Європі. Там навіть сильні люди замикаються в шкарлупі націоналізму, то чого чекати від України? – Радикали не задумуються, до чого призведе їхня риторика, – погоджується Володимир Фесенко. – Хоча, за моїми спостереженнями, лідер партії Олег Тягнибок шукає більш гнучку риторику. Таку, яка б улаштувала національно менш свідомого виборця з центральних областей. У нього є певні успіхи. Але успіх "Свободи” – швидше акумуляція тих, хто відійшов від націонал-патріотів і Тимошенко. Утім, давайте дочекаємося парламентських виборів і подивимося, чи будуть вони у парламенті. Поки що ми кажемо, що в них є можливість пройти до ВР та скласти невелику фракцію. На сьогодні рейтинг "Свободи” – 5%. Не всі, 30-50% людей, які проголосували за "Свободу” на місцевих виборах у Західній Україні, є активними прихильниками цієї політсили. До того ж політична мода в Україні мінлива.

Ті оглядачі, котрі добре знають особисто пана Тягнибока, категорично не згодні з тим, що він іде у велику політику, щоб чубитися з комуністами, виголошувати полум’яні промови чи навіть правити лише західними областями. Тягнибок – політик харизматичний, красномовний, не схожий на інших. Його радикалізм у часи суспільної зневіри та відчаю може стати привабливим для багато ширших електоральних верств, ніж прийнято вважати в експертному середовищі. Батько одного з авторів, цілком ніби мирний кандидат наук, серйозно питав свого сина перед виборами: «А в якій партії видаватимуть автомати? Я за таку піду голосувати». Якраз «Свобода» найбільше й схожа нині на таку «автоматну» партію. До того ж чимало наших знайомих, серед яких є і російськомовні, кажуть, що проголосують за Тягнибока, бо він «прикольний»... А ще є «прикольні» Ірина Фаріон та Богдан Бенюк. Історія дає нам немало прикладів неабияких успіхів радикальних політиків, яких політологи щиро вважали «вузьконішевими». Покійний Йорг Гайдер очолив провінцію Каринтія в цивілізованій Австрії. Жан Марі ле Пен вийшов у другий тур президентських виборів у Франції. Зрештою, Юлія Тимошенко, яка мало не стала президентом України, починала як радикальний антикучмівський політик з семивідсоткового результату.
Тягнибок усе це знає і пам’ятає. Він має певні націоналістичні переконання – а ще має необхідний для успішного політика здоровий цинізм. Коли у 2004 році по ТБ рясно крутили той самий знаменитий ролик з виступу на Яворині з «жидами й комуністами», через який Тягнибок вилетів із фракції «Наша Україна», його подивилася подружня пара, яка приятелювала з родиною Тягнибоків ще з студентських років.
Дружина, медик за фахом, яка знала «Олєжика» як доброго лікаря, інтелігентну і загалом толерантну людину, чудового співбесідника й інтелектуала, з жахом запитала чоловіка, політичного аналітика: «Боже, що він несе?» На що отримала спокійну відповідь: «Не переймайся, людина на роботі».
Нічого особистого, робота така. Потрібно говорити те, що «піпл хаває». І це шлях до успіху. А також потрібно «торбити» конкурентів на електоральному полі. Особливо БЮТ і Тимошенко. Особисто. Але нічого особистого, робота така.
Схоже, і кошти на успіх знайдуться. Не можемо стверджувати, що це стовідсоткова правда, але розповідають, що у вузькому колі соратників Тягнибок весело хвалиться тим, що «розводить» олігархів на «бабки», за які з ними ж і буде боротися «за велику Україну». Інше питання – чи буде гіпотетичний успіх «Свободи» успіхом для України? Як з точки зору погіршення міжнародної репутації, так і з огляду на сумнівні якості «свободівців» як адміністраторів, менеджерів, зрештою, парламентаріїв. У цьому плані досвіду – ніякого. На останніх місцевих виборах до міських та обласних рад у чималій кількості йшли студенти, які вигравали лише тому, що «від «Свободи». У радах виконують суто декоративні функції. У кращому разі.